Опис
Тієї ночі почався кошмар. Батьків Люка вбили, а самого хлопця закинули в позашляховик та повезли в невідомому напрямку. Він приходить до тями в місці, яке називають Інститутом. Таке собі гетто для дещо… незвичайних дітей. Їх викрадають і тримають тут, наче піддослідних щурів. Директорка місіс Сіґсбі та співробітники цієї зловісної установи безжально «викачують» з дітей їхні телепатичні й телекінетичні здібності. Нова знайома Люка каже, що звідси неможливо втекти. Але він має спробувати…
Розгорнути
Данило –
Інститут — місце, куди привозять викрадених і особливих дітей для того, аби потестувати й вичавити з них сили. Так сталось і з Люком, який у собі має телекінез.
Ця книжка стала в мене другою у творчості Кінґа. Сподобалися гачки, незначні деталі притаманні американській літературі, як-от згадка брендів.
При цьому спершу дратували матюки саме в цьому тексті (втім не матюкливі римовані вирази, уточнюю!) і фізіологічні подробиці: згадки сечі, гівна, блювотиння, втім потім вони виявилися такими собі пазликами у створенні гнітючої атмосфери; хоча концентрація її, на мою думку, була такою сильною, що не думаю, що візьмуся за перечитання цієї книжки.
Задум хороший, однак, гадаю, розповсюджений. Не вистачило мені якось динаміки — хоча це, так розумію, гачок для розкручування її надалі — та й у персонажах також не вистачило рельєфності: наприклад ті ж самі діти злилися мені один з одним здебільшого; хоча можливо так підкреслено їхню приналежність до однієї вікової групи; до того ж автором схоплено точно цей підлітковий психологізм.
Було, на мою думку, ще кілька моментів, уведених ніби під екранізацію. Але всупереч дечому (в цьому тексті написаному), що мені не сподобалося — загальне враження від книжки хороше.