Книга бере участь у програмі єКнигаОпис
Цей світ ідеальний — чи так лише здається? Він — хазяїн, а тиха, слухняна, покірна Іска — його механічна служниця. Вона розуміє свого пана краще за будь-кого, вгадує бажання — але залишається для нього таємничим та незрозумілим оракулом. Ввечері вони зануряться у віртуальний ігровий всесвіт, аби наново пережити героїчні та буремні епізоди епохи війн між Альянсом та Ордою. Ворожий осередок буде безжально вибитий до ноги, але ж це лише комп’ютерна симуляція, чи не так?.. Рідне містечко видається надто досконалим, а його мешканці — надто безтурботними та життєрадісними. І в допитливого юнака виникнуть запитання, відповіді на які назавжди змінять його долю та перетворять на раба, втікача, мандрівника, шпигуна, бунтаря… і знову на хазяїна. Хазяїна своєї долі… Чи ні?
Розгорнути
(6,839кб)
(12,371кб)
Стівен Кінг 
Артем Чех 
Тесс Ґеррітсен 
Макс Кідрук 
Катя Бльостка 
Володимир Станчишин 
Анджей Сапковський 
Аґата Крісті 
Лю Цисінь 
Сергій Жадан 
Сергій Плохій
Ігор (перевірений власник) –
Починаючи читати цей твір нічого не знав ні про автора, ні про книжку. Просто в якийсь момент спіймав себе на думці, що коли бачу фантастику від українського автора – купую, щоб прочитати потім. Власне, це “потім” настало і для цього роману.
Перед нами представник так званої “м’якої” або “гуманітарної” наукової фантастики. Коли технічним аспектам чи особливостям не приділяється багато уваги, тобто працює – і добре. Коли саме на передній план виходять люди і ії взаємодія як з іншими людьми, так і з технологіями.
Книжка починається з опису доволі типової утопії і одразу стає зрозуміло, що “щось тут не так”. І тут автор не схильний обманювати читача, дійсно через пару розділів утопія розсипається на друзки. Або ні, як подивитись.
Основний конфлікт книжки можна спростити до “хаос проти порядку”, при чому в якомусь сенсі доведеного до абсолюту. Ну і неідеальність людини, куди ж без цього. Нічого нового, ще один погляд на “вічні теми” фантастики та й не тільки її.
Почну, напевно з негативних частин. Основна претензія до оповідання від мене – автор не повністю зміг розділити думки автора, тобто себе і, власне, персонажа. Що я маю на увазі? Оповідання йде від персонажа. Який описаний в світі, що живе по якимось законам. Він там виріс, сформувався, тощо. І в деяких моментах оповідання персонаж починає “думати” такі речі, про які не мав би взагалі знати. Наприклад, як може людина що все життя говорить однією мовою знає про існування інших лише з уроків історії, може думати про цінність наявності багатомовності? І таких маленьких моментів в книзі вистачає. Такий собі злом 4ї стіни, але не там, де треба. Ну і сильно вибила одна сцена, де “волею сюжету” читачу пояснюють диспозицію. Це як розкрити вбивство випадково підслухавши бандитів, а не збираючи докази.
До моментів, що може бути і позитивним для когось, і негативним. Всі сюжетні повороти “очікуються”. Або зчитуються заздалегідь. Тобто якихось “вау-поворотів” очікувати не треба. З іншого боку ти, як читач, підсвідомо очікуєш саме такого розвитку подій і, отримуєш саме їх. Часто це приємно.
З хорошого хотілось би виділити саме світ, створений автором. Він не максимально оригінальний, але доволі добротний і не викликав запитань з точки зору “чому так”. Я можу собі уявити світ, який розвинувся в авторському напрямку. Будова не оригінальна, але автор міцно стоїть на “плечах гігантів”. Також хочеться відзначити легкість мови, не доводилось продиратись через складнопись, яку багато авторів чомусь вважає ознакою якості.
Приємна книжка на пару вечорів. Не без вад, але на то і люди – не ідеальні.
Буду чекати 2ї частини.