Опис
Хоч свіжі в нас ще спогади сумні
Про брата смерть, та час нам, друзі,
Вже повернутися й до справ земних,
Тому сестру та королеву нашу
взяли ми за дружину.
А ти, небоже, Гамлете, мій сину,
Чому ще й досі смутком оповитий?
Ні, пане, аж ніяк, я вельми радий.
Скинь барви ночі, Гамлете ласкавий,
І дружнім оком глянь на короля.
Доволі вже, повіки опустивши,
Шукать вітця, що обернувсь на прах.
Чи вік тобі печаль свою плекати?
Удар об землю лихом тим і нас
За батька май. І хай весь знає світ,
Що ти до трону нашого найближчий.
А щодо твого наміру відбути —
Ми просимо тебе лишитись тут.
Розгорнути
Відгуки
Відгуків немає, поки що.