Книга бере участь у програмі єКнигаОпис
Голоси то віддаляються, то завмирають. Лине світом коляда, світла, різдвяна, промениста… Панує над світом Світло Новонародженого Дитяти. Оновлення, тиха піднесена радість у Дусі. Довкола видозмінюється простір. Це невловима мить, але вона стає невидимим порухом душі, яка врапт оживає і, здається, возвеличується разом з Небесами. Світ стає инакшим. Світло святкує довгоочікувану Перемогу… З Різдвом у Серці народжується кожний… З Різдвом у Серці зустрічаймо кожний день, день майбутньої Перемоги…
Розгорнути
(4,220кб)
(10,984кб)
Стівен Кінг 
Артем Чех 
Тесс Ґеррітсен 
Макс Кідрук 
Катя Бльостка 
Володимир Станчишин 
Анджей Сапковський 
Аґата Крісті 
Лю Цисінь 
Сергій Жадан 
Сергій Плохій
Валентина –
Я купила збірку «Під шепіт снігу» в книгарні свого міста. Тоді ще не було електронного варіанту — я б, мабуть, обрала саме його. Уже встигла прочитати збірку повністю. І для мене вона — про почуття: делікатні, радісні, інколи болісні…
Тут розповіді, які залишають після себе пам’ятний післясмак і бажання повернутися до прочитаного ще раз. І одне з оповідань я вже встигла прочитати двічі!
«Хтось знає моє завтра?» — оповідання, у якому інтрига починається з першої сторінки! У ньому є легкість, гумор, точні спостереження та акуратний символізм, який не втомлює, а іронія в репліках робить оповідь живою.
Письменниця дарує читачам багато естетичної насолоди — особливо тим, хто цікавиться модою, мистецтвом, інтер’єром і музикою першої половини ХХ століття. У тексті відчувається смак, увага до деталей і тонка атмосфера ретро.
Це оповідання, після якого думаєш не лише про персонажів, а й про себе: чи не відкладаю я власне життя в очікуванні “правильного завтра?”. І, здається, саме в цьому його особлива сила….
Валентина –
У збірці «Під шепіт снігу» кожне оповідання здатне знайти “свого” читача — залежно від того, що відгукується саме зараз. Але на мене найбільше враження справило оповідання «Хтось знає моє завтра?».
У ньому поєднуються легкість і глибина. Є витончений гумор й іронія, є стиль і атмосфера, але водночас — дуже людські питання, які залишилися зі мною після останнього речення. Саме такі історії любиш перечитувати — через стан, у який вони занурюють. Оповідання наштовхує на думки, після яких менше хочеться відкладати себе на потім!
Окрема розкішна несподіванка оповідання й подарунок письменниці для нас — таємний чайний рецепт, який знає лише героїня і читач. Прочитавши, я дуже захотіла відтворити цей вінтажний, елегантний, дещо містичний антураж простору головної героїні, тож закупила всі інгредієнти! Пишу цей відгук і п’ю цей чай під звуки грамофона (який у мене, до речі, теж є). І в якийсь момент проживаю цікаве, приємне відчуття: ніби я не просто читала Марлен — я трішки й сама Марлен!