Єва Вайда

Закінчила Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, спеціальність — психологія. Пройшла курси письменницької майстерності від школи творчого та професійного письма «Litosvita». Та успішно завершила курс зі структурного редагування художньої літератури, які проводила девредакторка Юлія Оскольська у партнерстві з видавничою корпорацією «Ранок».

Пише в різних жанрах: фентезі, любовний роман, містика, соціальна драма, жахи, пригодницька література. І все це з долею психологізму, філософії та дещицею роздумів. Має публікацію у збірці «100 відтінків темряви. Антологія української містики та жахів». Та ще один твір увійшов у фінал конкурсу від «Мателот», за результатом якого було видано «Морський збірник 2024-2025».

Та попри все це, вважає, що справжня біографія стартує з цього року: «Оскільки, починаючи з літа 2014, моє життя знищила окупація. Щоб нічого більше не втратити, краще нічого не мати. Щоб вижити, необхідно було вести життя невидимки. І навіть ті залишки, що у своєму житті мала, я повинна була покинути, щоб назавжди виїхати з окупованого міста».

Тож зараз Єва Вайда — то порожня сторінка, без власної сім’ї, дому чи кар’єри, а на цей момент навіть без роботи. Одна торбинка з речами та переноска з кішкою — оце й усе, що має від свого минулого. Проте, цю порожню сторінку сподівається заповнити чимось більшим, ніж постійним страхом за своє життя, коли подавалася в українські видавництва. Тим часом як перед вікнами кожні 15 хвилин повільно проїжджала патрульна машина окупантів. І для авторки важливо зазначити, що вона не мала жодного відношення до публікацій будь-чого мовою ворога.

Це був її особистий рух спротиву у місті невігласів та злочинців. Стежити за українськими авторами та видавцям. Брати участь у конкурсах і писати виключно українською мовою. «В усьому цьому була мрія — те єдине, що не давало мені здатися. Як би важко і безнадійно не було — продовжувати писати книги й плекати надію, що вони зможуть поповнити український книжковий ринок. Книжки стали моїм порятунком, історії, в яких можна було ховатися від жахів окупованого міста. І при цьому знаходити слова підтримки та мудрості, що бодай трохи пояснювали мені це складне і буремне життя».

Письменниця каже, що книжка може бути як зброєю, так і порятунком. Вона вчить та розважає, змушує думати, а потім сміятися та плакати. І саме вона здатна пообіцяти тобі прожити, хоч на декілька годин, те життя, якого ти не можеш мати. Тому писати історії для Єви — це і мрія, і мета. Та досі те єдине, що змушує її прокидатися кожного ранку і робити те, що мусить. «Й імовірно, принаймні існує така можливість, що своїми історіями я зможу показати все те, про що вже було сказано. І якщо магія хорошої історії бодай трохи захопить вас, то певно вся моя боротьба була не даремною».